Нарис тем цих реколекцій
Дуже часто в найрізноманітніших висловлюваннях про літургію ми натрапляємо на своєрідний літургійний «спіритуалізм», що проявляється щонайменше у двох формах. Одна – морального характеру – наголошує, що не можна зосереджуватися на формі (бо це фарисейство або ритуалізм), а важить дух (що потім, наприклад, виправдовує будь-яке відступлення від правил); друга – радше сакраментального характеру – наголошує, що таїнства чи літургія – це набагато більше, ніж просто обряд, який звершується.
Щоб дістатися до суті справи (до духу літургії), нібито не слід зосереджуватися на формі чи обряді, а треба вийти за їхні межі, так само як ми не можемо збагнути, чим справді є дім, зосереджуючись лише на роботі будівельників, які його звели. З цієї точки зору обряд – не більше ніж інструмент, який допомагає нам дістатися до суті, але лише доти, доки ми не зосереджуємося на самому інструменті.
Ми згадуємо про це, бо присвятили два останні випуски літургійних реколекцій Mysterium fascinans духові літургії, який – як ми показали – не є якоюсь абстрактною «сутністю» літургії, відокремленою від обряду, яку слід було б відсунути, наче завісу, що закриває доступ до таїнства, якого ми шукаємо. Зовсім навпаки. Те, що ми зазвичай називаємо «духом літургії», для літургії є тим, чим душа для тіла. Цих реальностей не можна розділити. Душа є формою тіла, а водночас тілесне стає єдиним шляхом до пізнання духовного. Кардинал Йозеф Ратцінгер, згодом Папа Бенедикт XVI, дуже сильно висловив це, сказавши, що щоразу, коли людина «хоче принести перед обличчя Бога чистий дух, вона насправді підносить Йому духовну примару». Те, що випливає зі створення, лише зміцнюється правдою про відкуплення, початок якого – в таїнстві Втілення: Бог став людиною – духовне прийняло тілесне.
У застосуванні до літургії це означає, що обряд – усе, що можна назвати «екосистемою» звершення, – випливає з духу літургії. А водночас, якщо ми хочемо відкрити дух літургії і побачити, чим літургія є у своїй суті, ми можемо зробити це лише через обряд: відкриваючи його сенс, його символіку та історію розвитку його окремих форм. Щоб відкрити, що дух літургії позначений справжньою побожністю, віддаванням слави Богові (а отже, ставленням Бога безумовно в центр), подякою, простотою і шляхетністю, ми мусимо ввійти в конкретні обрядові жести і слова молитви, які виражають ці риси літургії.
Тому в найближчі роки ми хочемо продовжити тему духу літургії, але тепер відкривати його ніби зсередини літургійного звершення. Це означає, що у двох наступних випусках – одинадцятому і дванадцятому – ми пройдемо обряди Євхаристії та Літургії годин, крок за кроком відкриваючи все багатство, приховане у священних обрядах Церкви. Ми робитимемо те, що Церква практично від самого початку називає містагогією: ми прагнутимемо дедалі глибше входити в таїнство, яке звершуємо, відкриваючи сенс і символіку обряду, щоб усе наше життя перемінювалося літургією. Важить це вкорінення в конкретному житті людини, яка бере участь у звершенні, – житті, яке освячує, формує й перемінює літургія, через яку ця людина молиться. Саме ці слова Папи Пія X («молитися літургією») ми обрали темою цьогорічних реколекцій. Ідеться не про те, щоб молитися під час літургії, наче звершення обряду – це одне, а молитва – інше, за яку нам доводиться тим часом боротися. Ідеться про те, щоб молитися літургією, тобто всіма словами молитов, співами, жестами й поставами тіла, усіма нашими чуттями, залученими до прийняття всього багатства літургійних символів, через які промовляє літургія.
Оскільки цей матеріал такий багатий, ми не змогли вмістити його в один рік і вперше вирішили розподілити тему на два випуски (2018 і 2019). Так само вперше – значною мірою через дедалі частіші прохання постійних учасників – наші гості більше зосередяться на Літургії годин, яку ми не лише звершуватимемо (як завжди), а й пізнаватимемо через доповіді.
Отже, якщо Ви хочете відкривати «дух літургії» зсередини прекрасних звершень, щиро запрошуємо Вас на одинадцяті літургійні реколекції Mysterium fascinans.
О. Кшиштоф Поросло